Для педагогів

Профілактика психічного здоров'я в умовах професійної діяльності

Робота по збереженню психічного здоров'я має комплексний характер і реалізується по двох основних напрямах.

1. Здійснення систематичної і узгодженої роботи психолога і інших посадовців профілактичного плану по своєчасному виявленню працівників, потребуючих в наданні психологічної допомоги і постійному психологічному супроводі, створенню сприятливих умов для життєдіяльності фахівців, застережливих їх психологічне і фізичне перевантаження, негативні прояви НПН і наслідки кризових станів (неспеціалізована психологічна допомога).

2. Безпосереднє застосування психологом спеціальних процедур по наданню психологічної допомоги конкретним фахівцям (колективам) методами психологічного консультування, психокорекції, психореабілітації, психологічного навчання і освіти (спеціалізована психологічна допомога).

Психопрофілактичні заходи щодо збереження психічного здоров'я проводяться психологом в тісному взаємозв'язку з іншими посадовими лицями і фахівцями (медичними, соціальними працівниками, юристом і ін.).

Психологічна профілактика і психогігієна припускають:

а)         своєчасне виявлення таких індивідуальних особливостей працівника, які можуть привести до певних складнощів, відхилень в його психічному розвитку, в його поведінці, відносинах, діяльності;

б)         попередження можливих ускладнень і психічних розладів у зв'язку з віковими, социалізационими кризами (психічний розлад - загальний термін, вказуючий на те, що психічний стан людини дає підставу для психіатричного або психотерапевтичного втручання);

в)         оцінка і контроль дотримання умов життєдіяльності, необхідних для нормального психічного розвитку людей (психогігієнічна оцінка комфортності середовища, аналіз режимів діяльності і відпочинку, виявлення ситуацій і умов професійної діяльності, що викликають надмірну психофізіологічну напругу, психологічні перевантаження і негативні переживання)  і т.д.

Різновиди профілактики (класифікація ВІЗ):

1)первинна (заходи, застережливі виникнення нервово-психічних розладів);

2)вторинна (заходи, перешкоджаючі несприятливій динаміці вже виниклих захворювань);

3) третинна (сприяє попередженню несприятливих соціальних наслідків захворювання і його рецидивів).

До основних заходів по профілактиці психічних зривів відносять:

•     уважне, чуйне відношення до підлеглих, пошана їх відчуттів, думок, думок, пропозицій і т. д., недопущення на їх адресу різких, образливих висловів, несправедливості і т. п.;

•     вивчення і знання реальної обстановки в сім'ях працівників, надання ним всесторонньої допомоги в дозволі побутових, фінансових, психологічних і інших проблем, а також сімейних конфліктів;

•     раціональний розподіл працівників по підрозділах і спеціальностях з урахуванням їх підготовки і індивідуальних особливостей;

•     аналіз і оптимізація ергономічних умов діяльності фахівців, виключення необгрунтованих фізичних і морально-психологічних перевантажень;

•     рівномірний розподіл робіт, облік фізичного стану і психологічного самопочуття працівників;

•     постійне вивчення соціально-психологічних процесів в робочих групах, запитів, настроїв персоналу; створення здорового морально-психологічного клімату в колективах — атмосфери шанобливості, доброзичливості і взаємодопомоги;

•     створення умов для прояву творчих здібностей фахівців, надання можливості відпочинку по власному плану;

•     прийом з особистих питань;

•     роз'яснення фахівцям типологічних рис їх вдачі, можливих негативних проявів, пов'язаних з ними, і формулювання рекомендацій для самоконтролю і корекції (проводить особисто психолог);

•     виявлення найтиповіших ситуацій, в яких поведінка працівників з ознаками нервово-психічної нестійкості найчастіше виявляється не адекватною;

•     вивчення ситуацій професійної діяльності, ведучих до підвищених негативних переживань і станів, сприяючих помилкам, аварій, нещасних випадків, конфліктів між
людьми в організації і т.д.

Пильної уваги психолога і інших посадовців вимагають фахівці з ознаками нервово-психічної нестійкості (НПН). Нервово-психічна нестійкість не рівнозначна психічному захворюванню, є тимчасовим, оборотним явищем. Її можна порівняти з гранню, за якою починається хвороба.

Найважливішими чинниками, сприяючими розвитку НПН, є:

•     слабка підготовка до професійної діяльності і негативне відношення до неї;

•     психотравмуючі конфлікти між працівниками;

•     грубість і управлінсько-організаційні помилки керівників;

•     особливості рис вдачі самого працівника (надмірна образливість, запальність, недовірливість, невпевненість, упертість і ін.), у тому числі і фізіологічні особливості організму, зумовлюючі ненадійність адаптаційних і компенсаторних механізмів;

•     психологічний клімат в колективі;

•     несприятливі вісті і ін.

Важливе місце в рішенні проблеми збереження психічного здоров'я займає діяльність психолога по проектуванню і оптимізації професійного середовища.

Рішення даної задачі пов'язане із створенням таких умов, які б забезпечували ефективну і безаварійну роботу персоналу, а також попередження різного роду професіонально-психологічних розладів і деформацій особи працюючих фахівців.

Під професійним середовищем розуміється сукупність наочних умов праці (структура організації, предмет, засоби, знаряддя праці, ергономічні, технологічні, інформаційні і інші особливості виконання професійних задач) і соціальних умов (міжособові відносини, клімат в колективі, задоволеність роботою і т. п.).

Професійне середовище по характеру впливаючих на людину чинників може бути відносно комфортним і стресогенним (або екстремальної). Дані чинники, розрізняючись по інтенсивності і тривалості своєї дії, можуть бути об'єднані в декілька груп:

•   фізичні (гучність, запах, температура, об'їм приміщення, освітленість і т. п.);

•     технічні (надійність і ергономічна відповідність устаткування, техніки, робочого місця);

•     соціально-ролеві (нормативні обмеження, можливість прояву ініціативи, ролеві позиції і очікування, сумісність членів колективу і ін.);

•     особливості задачі (ступінь складності, новизни, монотонність роботи, наявність необхідної інформації, високий темп дій, дефіцит часу т. д.);

•     структурні (групова або індивідуальна ізоляція, автономність, функціональний, матричний або лінійний тип побудови організації, кількість ієрархічних рівнів управління і т. п.);

•     особові (професійна підготовленість і досвід роботи, властивості нервової системи, особливості темпераменту і характеру людини, функціональний стан).

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників може викликати самі різні несприятливі наслідки як для самої людини, так і для оточуючих його людей.

Несприятливе поєднання чинників професійного середовища приводить до значного зростання психологічного навантаження на людину, викликаючи стан психічної напруженості.

Напруженість — це стан психічної активності, неадаптивної людини, викликане дією екстремальних для нього чинників і передбаченням пов'язаних з ними наслідків.

Такий стан виникає тоді, коли людині необхідні додаткові психологічні можливості для подолання труднощів, що з'являються, і перебудови психіки під час переходу її до нового рівню функціонування.

Системний і комплексний підхід в організації психологічного забезпечення безпеки праці і плануванні оптимального професійного середовища виражається в зосередженні роботи психолога на рішенні певних задач.

1. Здійснення спеціальних заходів, що проводяться психологом по формуванню і розвитку у психологічних якостей, необхідних для продуктивної праці і сприяючих подоланню важких ситуацій, попередженню негативних станів і зривів в діяльності. Тут розв'язуються задачі, пов'язані з вдосконаленням самої людини: підвищення емоційної стійкості і здібності до самоврядування, саморегуляції свого емоційного стану і поведінки, тренування психофізіологічних функцій і т.п.

2.   Проведення профілактичних заходів щодо цілеспрямованого вивчення і оптимізації зовнішніх чинників професійного середовища, направлених на попередження психологічного і фізичного перевантажень, профілактику професійних деформацій особи і різного роду захворювань (мал. 1.20).

Для вирішення даної задачі здійснюються наступні заходи:

1)   ергономічна оптимізація робочого місця, техніки, інформаційного навантаження з урахуванням психологічних можливостей людини по її ухваленню і обробці. У цьому плані враховуються як об'єм інформаційних потоків, їх інтенсивність, так і ергономічні параметри технічних засобів: органів і пультів управління, засобів відображення інформації і т.п. Такі заходи сприяють попередженню сенсорно-перцептивної напруженості;

2)   в цілях профілактики зорових і психоемоційних перенапружень велика увага надається освітленості і колірному оформленню робочих приміщень. Дослідження показують, що тон забарвлення поверхонь, що знаходяться велику частину часу у полі зору людини, впливає не тільки на його самопочуття, але і на продуктивність праці. Тому оптимальним є використовування кольорів середньохвильової ділянки спектру;

3) серйозна увага повинна бути надане профілактиці монотонії як слідству одноманітної регулярної повторюваності одних і тих же дій, а також недостатності подразників (деприваційна монотонія). Ця задача особливо актуальна для фахівців, чия діяльність носить операторський характер. Заходами щодо усунення монотонії є, наприклад, прослуховування (де це допускається) музики під час роботи, встановлення оптимального рівня (частоти, інтенсивності) комунікативної взаємодії між працівниками. Крім того, попередженню монотонії сприяють зміни в ритмі праці впродовж робочого дня, можливість людини індивідуально встановлювати оптимальний для нього темп виконання професійних дій і операцій, примусове порушення регулярності однотипних рухів і т.п.

Компенсація рухової недостатності може бути подолана зміною технології виконання функціональних обов'язків, припускаючої перехід працівника від одного місця до іншого. Велике значення для психоемоційного перемикання має наявність «зони відпочинку», по своєму інтер'єру і відповідного кольорового оформленння відмінної від «робочої зони».

Окремої уваги і зусиль всіх суб'єктів психологічної роботи заслуговує проблема попередження травматизму.

У розумінні основних причин травматизму істотні такі положення.

1. Травматизм є слідством певної поведінки і індивідуальних особливостей людей. Такими причинами можуть бути як негативні функціональні і психічні стани, що збільшують ступінь ризику, так і загальна професійна неготовність людини до певного виду діяльності (незнання джерел небезпеки, своїх дій в небезпечній ситуації, невідповідність психофізіологічних якостей характеру виконуваної праці і умовам задачі, відсутність інтересу до процесу праці, звичність до певних умов діяльності, пропуск «неважливих» з погляду працюючого операцій і т. д.).

2.   Вірогідність травматизму і аварій пов'язана з існуванням на території організації зон підвищеної небезпеки унаслідок використовування «небезпечних» устаткування, техніки і технологій.

Виходячи з цього діяльність психолога прямує на виявлення і оцінку чинників небезпеки, а також на формування безпечної поведінки працівників і керівників. Безпечна поведінка багато в чому є антиципуючою поведінкою, оскільки знання джерел небезпеки дозволяє в більшості випадків зробити необхідні компенсуючі дії.

Несприятливі чинники трудової діяльності, на жаль, не завжди вдається блокувати, і працівник одержує травму, професійне захворювання, стає інвалідом праці; у такому разі виникає необхідність в соціально-професійній реабілітації - комплексі соціальних, економічних, психологічних, педагогічних, професійних і медичних заходів, направлених на відновлення зруйнованих або втрачених працівником ресурсів життєдіяльності, соціальних зв'язків і відносин .

До числа об'єктів соціально-трудової реабілітації слід віднести працівників, що піддалися дії несприятливих життєвих обставин, що відчувають симптоми вираженої соціальної дезадаптації, страждаючих хронічним алкоголізмом і 'наркоманією, робили спроби суїциду, перенесли важкі захворювання, поранення, контузії, фізичні і психічні травми, що стали інвалідами.

Власне соціальна реабілітація припускає створення навколо працівника або інваліда соціального середовища з такими якісно-кількісними характеристиками, які заповнили б або компенсували бракуючий йому для гідного існування в суспільстві життєвий ресурс. Вона включає соціально-економічний, соціально-средової і соціально-побутовий компоненти.

Соціально-економічний компонент - забезпечення потребуючих житлом, надання матеріальної підтримки, встановлення системи компенсацій бракуючого або втраченого матеріального ресурсу.

Социально-средової виявляється в наданні допомоги плавно увійти до нового соціального середовища, в реалізації принципу "безбарьерної архітектури", створенні умов для контактів з собі подібними.

Соціально-побутовий передбачає створення умов для самообслуговування і незалежного існування, надання інвалідам протезів і необхідних засобів пересування, соціальний і медичний патронаж.

Професійна реабілітація - це комплекс організаційних, інформаційних і психолого-педагогічних заходів, направлених на професійну орієнтацію, освіту (навчання і перенавчання доступним формам праці), професійно-діяльнісну адаптацію і трудовлаштування, а також, у разі потреби, пристосування умов діяльності і режиму праці до їх функціональних можливостей. Передбачається також вживання заходів по відновленню в найкоротші терміни професійних навиків, найважливіших функцій працівників, що забезпечують виконання обов'язків по штатному призначенню.

Особливу категорію об'єктів цієї діяльності складають особи, що стали інвалідами праці. Їх професійну реабілітацію не можна розглядати у відриві від її кінцевого результату - трудовлаштування. Раніше, в умовах надмірності робочих місць, ця проблема не стояла гостро, оскільки інваліди, охочі працювати, могли самостійно знайти роботу і на звичних, і на спеціалізованих підприємствах. Сьогодні ж, при зайвій робочій силі, широкому скороченні робочих місць для інвалідів на звичних підприємствах і закритті спецпідприємств, положення з їх трудовлаштуванням в корінні змінилося. У зв'язку з цим метою реабілітації інвалідів стало забезпечення можливості одержувати, зберігати відповідну роботу і просуватися по службі, сприяючи тим самим їх соціальній реінтеграції.

Таким чином, професійна реабілітація включає наступні основні напрями:

-    інформування працівників і членів їх сімей про права і можливості у області зайнятості;

-    експертиза потенційних професійних   здібностей (освіта, рід професійної діяльності, рівень професіоналізму, стан здоров'я, ступінь психологічної готовності до праці в нових умовах, наявність споріднених цивільних професій і можливості для професійної перепідготовки і др.);

-    професійна орієнтація -  сповіщення клієнтів про    найприйнятніші  і   доцільніші  для   них  види професійної діяльності;

-    професійна підготовка або перепідготовка;

-    раціональне трудовлаштування (з урахуванням можливостей для діяльності, переміщення до місця роботи, встановленого на підприємстві режиму праці і т.п.);

-    професіонально-виробнича адаптація;

-    встановлення відповідного для інваліда режиму праці;

-    пристосування умов праці до функціональних можливостей інваліда  забезпечення    необхідними    індивідуальними технічними пристроями для полегшення користування засобами праці; зміна    конструкції приладів і інструментів; переобладнання маршрутів переміщення ("безбар’єрна
архітектура") і др.);

подолання упереджень, дезинформації і несприятливого відношення до зайнятості  клієнтів і їх соціальної інтеграції (реінтеграції).

Під психологічною реабілітацією розуміється сукупність коректувально-відновних, лікувально-оздоровчих і диагностико-профілактичних заходів, направлених на створення сприятливих умов для одужання хворого (травмованого, пораненого), формування у них реальної самооцінки і оптимальної реадаптації до нової особистісно-соціальної ситуації.

Психофізіологічний компонент соціально-психологічної реабілітації припускає рішення наступних задач:

-          нормалізації функціонування нервової системи   шляхом застосування медикаментозних препаратів (транквілізаторів), біологічних і психотерапевтичних засобів;

-          зняття утомленості і відновлення працездатності хворих і інвалідів за психофізіологічними показниками за рахунок організації раціонального режиму життєдіяльності (активного відпочинку, сну, трудової діяльності з поступово  зростаючим навантаженням, фізіо-, натуро-, бальнеотерапія).

Психологічний компонент передбачає:

-          відновлення порушених психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоційних реакцій) методами психокорекції;

-   допомога потерпілим в подоланні емоційних переживань,   навязчивостей, фобічеськіх реакцій, пов'язаних з ситуацією отримання фізичної (психічної) травми;

-   формування оптимальної психологічної реакції   на наслідки психічної травми,   мобілізація особи для усунення виниклих труднощів, виховання у людини необхідних вольових якостей;

-   формування чітких уявлень про чинники ризику;

-   психологічна підготовка до медичних операцій і допомога у відновленні їх   нормального   психічного   стану в післяопераційний період.

Соціально-психологічний компонент - це:

-створення у установах системи взаємної підтримки серед постраждалих;

-    формування адекватної ситуації "Я-концепциі", що склалася  (реалістичної оцінки своїх можливостей і перспектив у зв'язку з травмою, пораненням,  інвалідністю, втратою; розуміння  власної  ролі  в  подоланні  наслідків
трапився, необхідності збереження самоповаги, упевненості у власних силах), орієнтування його на самореабілітацію;

-    навчання ефективним моделям спілкування з оточуючими;

-    створення  в  сім'ях клієнтів "психореабілітовуючого"
морально-психологічного клімату.

Соціально-медична реабілітація є сукупністю лікувальних і лікувально-оздоровчих заходів, направлених на:

а) відновно-реконструктивну терапію (медикаментозна, лікувальне живлення,    санація осередків хронічної інфекції, хірургічна корекція патологічних змін, протезування);

б)         стаціонарне і санаторно-курортне лікування;

в)         відновлення фізичної  працездатності унаслідок ранньої активації постраждалого,   лікувальної   фізкультури   із зростаючими навантаженнями, фізіо- і рефлексотерапії;

г)          медико-соціальний патронаж.

Таким чином, соціально-професійна реабілітація є частиною психологічного забезпечення професійної діяльності працівника. Вона є комплексом заходів, націлених на відновлення психологічних і трудових можливостей людини, дозволяючих йому здійснювати життєдіяльність в новій життєвій ситуації, пов'язаній з травмою, пораненням, захворюванням, інвалідністю.

Арт-терапія

Розвиваючи у дітей їх талант, здібності, зокрема художні, не всі можуть усвідомити, що навчити та розвинути ці здібності можна не лише навчаючи, але і лікуючи дітей від тривожності, страхів, допомагаючи їм у підвищенні самооцінки. В психології є такий термін “Арт-терапія”. Арт-терапію іноді розгляають як частину трудової терапії, якщо основним змістом роботи є різні види хуожньої творчості. Однак сучасні арт-терапевти даної думки не дотримуються.

Займаючись мистецтвом, люди реалізовують свою здатність до оригінальної дії і творчості. Важливо, щоб кожен відносився до себе як до суб`єкта власних змін, розумів і приймав відповідальність за розвиток і особистісне зростання. Арт-терапевт (психолог, педагог) поділяє цю відповідальність в аспекті педагогічної підтримки, створення необхідних умов для самовираження та самопізнання.

Технологія арт-терапії відрізняється творчою варіативністю. Адже символічна мова малюнка точніше, ніж слова,   передає зміст внутрішнього світу особистості, природніша і привабливіша, зрозуміла в будь-якому віці людям різних культур.

Використання вихователем терапевтичного малювання дозволяє розширити діапазон гумано зорієнтованих способів досягнення педогічних цілей.

Результатом контакту учасника арт-терапії з образотворчими засобами та матеріалами в процесі спонтанної творчої діяльності є різні засоби самовираження, проявлення  несвідомого, символічні образи, відображенні в образотворчій продукції.

Побічний продукт арт-терапії, за словами К. Рудестама, - почуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення потаємних талантів та їх розвитку. Мистецтво приносить радість.

Серед позитивних феноменів, зафіксованих як закордонними, так і вітчизнянними спеціалістами, назвем науково аргументовані і найбільш значущі.

Арт-терапія:

·      Створює позитивний емоційний настрій.

·      Полегшує процес комунікації з однолітками, вихователем, іншими дорослими.

·      Зміцнює культурну ідентичність дитини, сприяє подоланню мовного бар`єру.

·      Дозволяє звернутись до тих реальних проблем або фантазій, які за будь-якими причинами важко обговорювати вербально.

·      Дає можливість на символічному рівні експерементувати  з різними почуттями, досліджувати і користуватись ними в соціально доступній формі. Робота над малюнками, картинами, ліпленням – безпечний спосіб розрядки руйнівних та саморуйнівних тенденцій (К. Рудестам). Дозволяє попрацювати думці та емоції, які людина звикла подавляти.

·      Розвиває почуття внутрішнього контролю. Арт-терапевтичні знання створюють умови для експерементування з кінестичними і зоровими відчуттями, стимулюють розвиток сенсомоторних вмінь і в цілому правої півкулі головного мозку, відповідного за інтуіцію і орієнтацію в просторі.

·      Сприяє творчому самовираженню, розвитку уяви, естетичного досвіду, практичних навичок образотворчої діяльності, художніх здібностей взагалі.

·      Підвищує адаптаційні можливості дитини. Знижує втомлення, негативний емоційний стан.

·      Ефективна в корекції різних відхилень і порушень особистісного розвитку. Спирається на здоровий потенціал особистості, внутрішні механізми саморегуляції і сцілення.

·      Дозволяє будувати відносини з дитиною на основі любові та взаємоприв`язанності і тим самим компенсувати і можливу їх відсутність у батьківському домі.

“Дефецит любові” призводить до важких наслідків в душевному розвитку дитини (Т.А. Флеренська). При цьому діти сприймають світ відношень у вузькому диапазоні мінорних настроїв: суму, образи, ворожості, страху. Вони скалічено бачать і реальні відносини між людьми.

Якщо дитині недостатньо любові, виникають так названі “психічні відхилення”, труднощі характеру, дефекти  індивіда навіть до душевних захворювань.

Саме тому слід пам`ятати, що дитинство – період інтенсивного становлення фізіологічних і психічних функцій. “Дитина мисле формами, кольорами, звуками, враженнями взагалі”, - писав К.Д. Ушинський, закликаючи педагогів спиратись на ці особливості дитячого мислення.

Робота фантазії проявляється у візуальних образах, а потім - у словах. Зображувальна діяльність – безпечний і природній вид діяльності для дитини, який служить для неї “транзитним простором” (Р. Гудман, Д. Джонсон).

Основні новоутворення у віці 6-7 років – довільні психічні процеси, внутрішній план дій, рефлексія поведінки. Малювання при цьому відіграє роль одного із механізмів виконання програми удосконалення організму і психіки, а також сприяє погодженню міжпівкульної взаємодії. В процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов`язане в основному з роботою правої півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва півкуля (В.С. Мухіна, Д.Н. Унадзе). Тому спеціалісти  розглядають дитяче малювання як один із видів аналітично-синтетичного мислення. Малюючи, дитина ніби формує об`єкт або думку заново, графічно оформлює своє знання, вивчаючи закономірності, які торкаються предметного та соціального світу (А.А. Смирнов, С.С. Степанков).

Усвідомлення отчуючого відбувається у дитини швидше, ніж накопичення слів та асоціацій. Малювання надає їй можливість найбільш легко в образній формі виразити те, що вона знає і хвилюється, недивлячись на недостатньо кількість слів. Зображувальна діяльність – своєрідний аналог графічної мови (Л.С. Виготський).

Мова виникає на “фундаменті” зразків. При їх словесному описі іноді, особливо у дітей, виникають труднощі. Тому, саме невербальні засоби це майже єдина можливість для вираження і прояснення сильних переживань і переконань. “Я міг би намалювати, та не знаю як висловити це словами” (К. Рудестам).

С. Левінштейн, В.С. Мухіна та багато інших дослідників також підкреслюють, що малюнок для дітей не мистецтво, а мова. Їм притаманне прагнення малювати. Це своєрідне експерементування з художніми символами в якості замісників реальних об`єктів. Завдяки малюванню реалізується потреба особистості в самовиражені. Саме спонтанна зображувальна діяльність для дитини найбільш природна, цікава, приємна. Вона не потребує виключних, вольових та інтелектуальних зусиль, близька до гри і тому не викликає тривожних хвилювань.

Діти здатні використовувати художні матеріали для комунікації, гри образами, імпровізації, театралізації. Вони ніби відчувають обмеженість виразних можливостей слова, і це, мабуть, робить їх більш “удосконаленими” істотами, ніж дорослі (Е. Бюлов).

Вік від п`яти років називають золотим віком дитячого малюнка.

Перші роки навчання – один з найважливіших періодів в розвитку особистості дитини. Формується наймолодша функція психіки – мова. Відбувається формування контекстної та діалогічної ситуативної мови, удосконалюється спілкування. Тому у дітей можуть виникати труднощі в комунікативній діяльності, вербалізації почуттів та думок. Однак вони із задоволенням “говорять” невербально, через візуальну і пластичну експресію, малюнки. Ще К. Юнг розглядав символічну мову зображувальної діяльності як найбільш адекватну, більш точну і ємку, ніж слова.

Дитячі малюнки, як дитячі поняття, спочатку бідні, відрізняються тим, що непов`язані, здатні до відволікання. Малюнки і мова здебільшого мають схематичний характер.

Дитяче малювання в своєму розвитку проходить декілька певних, загальних етапів.  У витоках перших дитячих образів приховується таємниця зародження та розвитку найцініших здібностей людини: художнього бачення, найвищих форм фантазії, інтуіції, творчої уяви (Е.В. Ільєнков).

Характерно, що діти, які виховуються в умовах різних культур, в образотворчій діяльності обов`язково проходять стадії “марання”,  “головоногів”, “безформених зображень”, “схематичного зображення” та ін. Спеціалісти відзначають, що малюнки дітей різних народів, але одного віку вражають своєю схожістю. Такі особливості зображувального продукта чітко відобразнюють етапи розвитку зорово-просторово-рухового досвіду дитини, на який він опирається в процесі малювання.  “Художники” приблизно до 5 років не визнають просторового зображення, вони малюють тільки вид спереду або зверху.

До 6-7 років у дітей складається новий тип розміщення малюнка. Його основна особливість – симетрія у розміщенні зображень. Діти починають розуміти і враховувати обмеження аркуша, його взаємопов`язані частини (верх, низ, сторони, центр). Однак дитина використовує їх окремо, послідовно переключає увагу, ніби підкорюючись структурному розчленуванню. Робота починається в центрі листа з найважливішого, зазвичай з крупного об`єкта, події, а потім переходить вправо чи вліво.

Маленький художник малює, як зазначалось, не предмет, а узагальнене знання про нього, визначаючи індивідуальні риси лише символічними ознаками.

Наступна стадія  - стадія правдоподібних зображень – характеризується поступовим відмовленням від схеми і спробами відтворити дійсний вигляд предметів.

Отже, недивлячись на загальні закономірності в ставленні зображувальної творчості, кожен дитячий малюнок відрізняєтся специфічними, сугубо індивідуальними особливостями, які дозволяють отримати уявлення про індивідуально-психологічні якості дитини.

Виділяють два аспекта:

·      Дитячий малюнок володіє діагностичними і терапевтичними можливостями, а саме малювання може бути розглянуте як спеціальна техніка збалансованості внутрішнього стану фізичних, психічних та емоційних якостей в розвитку дитини, і в цьому процесі “ведучий” – сама дитина;

·      Дитячий малюнок несе особливу інформацію про стан здоров`я дитини. Комплексний аналіз малюнка… корисний при оцінюванні стану здоров`я, а також у виборі адекватного метода оздоровлення, психотерапевтичних процедур, психологічної корекції і соціальної терапії.

Дані положення узгоджуються з висновками Л.С. Виготського про те, що малювання – це певного роду розповідь про свій індивідуальний розвиток і формування окремих систем організму.

Малювання , креслення, ліплення, як спорідненні з письмом дії, роблять із руки новий організм мозку – особливо точний і образний інструмент мови та мовлення. До того ж, малювання не просто сприяє розвитку, але і пов`язує між собою найважливші функції: зорові, рухові, мовні, мислення.

Дитина малює без натури, а це означає, що вона малює не те, що безпосередньо сприймає, а те, що має в своєму уявленні.

Розуміння особливостей, закономірностей і психологічних механізмів мальовничої діяльності у співвідношенні з відповідними прийомами, методами та техніками роботи – один із ефективних і коректних способів перейти до невербальної комунікації, доступній кожній людині.

Наблизитись до тайного сенсу малюнків – означає, наблизитись до розуміння внутрішнього світу людини, її справжніх почуттів, хвилювань, проблем.

При цьому підсумком інтерпритації, за словами доктора Пола Брутше, ні в якому разі не є схематичне резюме аналізу. 



Як розвинути креативність

Творчість - це завжди принесення  в світ чогось нового. Сама людська індивідуальність унікальна і неповторювана, і реалізація індивідуальності - тобто її представлення  іншим людям за допомогою соціальних  вироблених засобів - вже є творчий акт (внесення до світу нового, унікального, раніше не існуючого).

Допомогти дітям в процесі їх розвитку вийти на усвідомлення своєї індивідуальності, проявити цю індивідуальність в діяльності таким чином, який відповідає особовим і віковим особливостям дитяти і в той же час приймається суспільством - це і означає розвиток творчого потенціалу особистості.

 Як відомо, креативність дитини залежить від рівня розвитку її мислення, уяви, довільності  та свободи діяльності. А також від вміння добре орієнтуватися в оточуючому  середовищі. До показників креативності відносяться: спроможність до створення нового продукту (малюнка, конструкції, образу, фантазії, руху та ін), який відрізняється оригінальністю, варіативністю, гнучкістю і рухливістю. Ці показники креативності відносяться як до кінцевого продукту, так і до самого творчого процесу діяльності. Новизна продукту дитячої діяльності має суб`єктивне, але надзвичайно важливе значення для її розвитку

Творча людина – людина яка відкрита для нових знань, набуття нового досвіду, здатна навчатись та оновлювати вже отримані знання. Відомо, що здобутий об’єм знань може заважати в творчості. В психології існує термін «бар`єр минулого досвіду» - а саме, протиріччя між минулим досвідом і знаннями, і здатністю людини створювати нове. Але не слід і забувати про те, що здобутий досвід в процесі мислення використовується на підсвідомому рівні. Це створює основу «інсайту» (осяяння), важливого компоненту творчості.

Всі діти – чомучки. Допитливість – жага новизни, потреба в «інтелектуальних враженнях». Допитливість є одним із кроків до розвитку пізнавальної діяльності, творчості, креативності. Саме тому дитину потрібно завжди зацікавлювати, ставити перед нею такі завдання, або так їх ставити, вирішити які б вона захотіла сама, і процес вирішення був би для неї цікавим. Організовуючи розвивальне середовище, в якому б дитина творчо розвивалась, слід дотримуватись наступних вимог:

-                     Спиратись на досвід дитини;

-                     Навчати в дії;

-                     Спонукати до спостереження та експериментування;

-                     Чергувати індивідуальну та колективну роботу.

Виконуючи різні завдання, дитина краще вивчає себе, збагачується як особистість, засвоює нові цінні навички, навчаються комбінувати, асоціювати, знаходити нестандартні рішення.

Мистецтво – один із найефективніших засобів формування інтуїтивного досвіду, що є важливим компонентом творчості, адже в процесі художньої діяльності складається не лише свідомий, але і особливий інтуїтивний досвід, який включає в себе те, що не пов’язане з межею дії.

Всі діти люблять малювати, ліпити, вирізати.  За допомогою продуктивних видів діяльності, за допомогою мистецтва, у дитини можна розвинути будь які здібності. Варто лише відчути, що саме цікавить дитину, і  правильно підібрати завдання. Також, за допомогою таких завдань, можна зацікавити дитину тим, до чого вона раніше не проявляла цікавості, або ці знання давались дітям важко. Так, наприклад, розфарбувати сукню в синій колір тим їжакам, які тримають  предмети, що починаються на голосний, і червоним – що починаються на приголосний.

Також, дитина може намалювати свої враження, настрій, музику. Малювання ілюстрацій до власної казки чи вірша приносить допомагає розвинути уяву, мислення, творчі здібності.

Уява дитини, здатність фантазувати активно розвивається в результаті дослідницької діяльності. За допомогою фантазування та уяви дитина пізнає картину світу, набуває нових знань. Ось, деякі завдання на розвиток фантазії та уяви. Так, наприклад, запропонуйте дітям наступну класифікацію. Поділити рослини за величиною, кольором квітки, на ті, які ростуть у лісі, полі, біля садочку. Чи тварин, які сплять вдома, рудого кольору, чи які їдять капусту.

Кожну вільну хвилинку, заповнюйте «цікавинками-гіпотезами». Гіпотеза – проблема, яку слід вирішити. Побудова гіпотез – основа дослідницького творчого мислення. Просте запитання для дітей може бути досить ефективним засобом розвитку дитячої креативності. Наприклад, на погулянці можна запитати  чому хмари сірі, «важкі»? Після  відповідей дітей, запропонуйте дітям придумати фантастичні версії. А.І. Савенков пропонує наступну схему креативності запитань

	Куди далі?
		Запитання, орієнтоване на майбутнє
Що правильно, а що ні?		Оцінююче питання
Що було б, якби?		Уявне питання
Що я відчуваю, що я знаю?		Суб’єктивне питання
Чому, хто, як, що робить?		Казуальне (причинне) питання
Хто, як, що, де, коли?		Описове питання

Також, прекрасною вправою на розвиток уяви та фантазії виступає усний експеримент. В ході такого експерименту дослідник подумки уявляє кожен крок своїх уявних дій з об’єктом і краще побачити результати цих дій. Такі завдання можуть виконувати як дорослі, так і діти. Ось, наприклад:

·                   «Що можна зробити з піску (глини, дерева, соломи)?»

·                   «Що буде, якщо людина навчиться літати?»

·                   «Куди летять пташки восени?»

Але не слід забувати, що однією з найголовніших умов успішного розвитку креативності дітей є творчий розвиток педагогів. Добре відомо, що навчити творчості може тільки творча особистість, наділена яскраво вираженими креативними рисами: розвинутою творчою уявою, фантазією та інтуїцією, схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Педагогічна творчість розглядається як стан педагогічної діяльності, при якому відбувається створення принципово нового в організації навчально-виховного процесу, у вирішенні науково-практичних проблем. Тому креативність педагогічної діяльності є найважливішою  її об'єктивною характеристикою. Вона зумовлена тим, що різномаїття педагогічних ситуацій, їх неоднозначність вимагають варіативних підходів до аналізу та рішення  поставлених завдань.

Як сказав В.О. Сухомлинський: «Лише творчий педагог може розвинути у дитини творчий потенціал».  Адже для того, щоб побачити, відчути і тим паче розвинути креативні здібності дітей, вихователь повинен сам бути людиною творчою і неординарною, мислити і діяти нестандартно, знаходити творчий підхід до вирішення навіть повсякденних простих питань.  Починаючи із чергування дітей і до занять та пізнавальної діяльності, слід давати дітям доручення, які б спонукали їх до творчого пошуку вирішення поставленого завдання. Так, от наприклад, під час чергування в їдальні, запропонувати дітям розкласти серветки відповідно до того, якого кольору у них сьогодні настрій або з яким кольором вони асоціюють кожну дитину. Також, можна запропонувати згорнути серветки незвичайним способом, а столові прибори розкласти від більшого до меншого. Доглядаючи  квіти у куточку природи, можна запропонувати дітям дати кожній квітці  ім`я, визначити її настрій, що вона любить, її характер, придумати, яка б пригода могла б з нею трапитись.

Взимку прикрасьте  майданчик, використовуючи природні матеріали (різнокольорові кульки з льоду (до речі, це ще й прекрасний дослід з водою), малювання на снігу, сніжинки з гілок та солі тощо)

Йдучи з прогулянки запропонуйте дітям уявити себе маленькими мишенятами, а у завідувача (медсестри) у кабінеті сидить кіт. Треба пройти так, щоб кіт не почув і не спіймав мишей. Це допоможе не лише скорегувати поведінку дітей, але і спонукатиме їх до рольової гри, розвитку уяви.  І таких завдань – безліч. Саме тому педагогам слід розвивати власний творчий потенціал. Як у випадку із дітьми, так і про педагогів можна сказати сміливо: «Не талановитих людей не буває», і як випадку з дітьми, слід відчути які саме здібності домінують у того чи іншого педагога, розкрити та розвинути їх та допомогти розвинути інші.

Для розкриття та розвитку креативності педагогів  слід проводити певну роботу: вправи на розвиток творчих здібностей, тренінги, консультації тощо.

Порада вихователям-методистам – не бійтеся «приміряти» дитячі завдання вихователям. Адже, всі дорослі – колишні діти, а завдання на розвиток креативності взагалі не мають вікового порогу. Запропонуйте педагогам побудову тих самих гіпотез, усних експериментів,  складання віршів, розповідей, завдань, що вимагають розвитку зображувальних здібностей. Для педагогів також буде не лише корисним, але і цікавим знайомство з парадоксом тощо.

Так, наприклад, вправи на розвиток креативних здібностей, і які можна використовувати як з дорослими, так і з дітьми:

1.                 «Складання розповіді за картинками».  Для більш цікавого і неочікуваного результату можна поділитись на команди. Кожен член команди малює один предмет. Потім команди обмінюються малюнками. Зображені  предмети командам слід пов`язати одним сюжетом в розповіді.

2.                 «Складання вірша» Запропонуйте декілька схем за якими потрібно скласти вірш:

·                   У одному вірші повинні бути певні слова (наприклад: сонце, огірок, книжка);

·                   Добрати риму до складених вже рядків (наприклад: Навесні все…., пташка в гості…., теплий дує…, і зимі прийшов….)

·                   Дописати рядки, яких не вистачає (наприклад: ……………… біла,

………………………..сонце

……………………….сміливо

………………………віконце

3.                 «Малювання музики» Запропонуйте прослухати уривок будь-якої музики і намалювати її.

4.                 «Створення картини» Із набору різноманітних предметів (цукерок, кришечок, ґудзиків, ключів та ін.) скласти картину (пейзаж, натюрморт, портрет). Чим різноманітніші предмети, тим цікавіше буде виконання завдання.

5.                 «Створення емблеми» Запропонуйте кожному створити емблему своєї групи. На виконання завдання потрібно не більше 10 хвилин.

Не забувайте важливий аспект у розвитку креативності дітей – взаємодію з батьками. Створіть папку-пересувку з порадами для батьків щодо творчого розвитку дитини. Тут можуть бути підібрані тести, анкети, вправи для батьків і дітей тощо. Також, ми розробили зошит індивідуальної роботи з розвитку творчих здібностей. Завдання діти виконують вдома із допомогою батьків. Ось деякі з них:

-                     Заплющ очі, намалюй закарлюки. На що вони схожі? Домалюй так, щоб вийшов  предмет

-                     Зроби з білого коника зебру. Дай йому ім`я та придумай які пригоди могли б з ним трапитись

-                     Намалюй пейзаж, використовуючи лише фарби, які дарує природа: буряк, трава, морква, чай тощо

- Прикрась орнаментом рушник, використовуючи геометричні фігури, з відповідними кольорами     

                      

Виконуючи різні завдання, дитина краще вивчає себе, збагачується як особистість, засвоює нові цінні навички, навчаються комбінувати, асоціювати, знаходити нестандартні рішення, розвивається творчо.

В своїй роботі педагоги повинні пам’ятати, що уміле використання потенційних можливостей дітей в ході їх розвитку може забезпечити досить високий результат. Пам`ятайте, що при створенні в дитячому садку сприятливих умов за період дошкільного дитинства дитина може пройти шлях від перших проявів схильностей до яскравого розквіту здібностей, обдарованості. Завдання педагогів виховати особистість, що володіє нестандартним мисленням, уміє  творчо підходити до вирішення завдань, здатних творити нове в різних сферах життя.